ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ У СФЕРІ ТОВАРНОГО МАРКУВАННЯ У ЧИННОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

Перейти вниз

ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ У СФЕРІ ТОВАРНОГО МАРКУВАННЯ У ЧИННОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

Сообщение автор Admin в Вт Фев 25 2014, 19:57

Шумський О. В., Беднарчук М. С., к.т.н., доц.; Садловська С. І.
ЛКА, м. Львів


ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ У СФЕРІ ТОВАРНОГО МАРКУВАННЯ У ЧИННОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

Правове тлумачення інформації про товар, як відомості та/або дані, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики товару [7], апріорно дозволяє стверджувати, що найбільш поширеним її джерелом у товарознавчо-комерційній діяльності і побутовій сфері є маркування, зокрема товарне [1, 3, 4].
Щоб встановити синтаксичний і семантичний зв’язок між понят¬тями “інформація” і “маркування”, ми провели аналіз дефініцій ос¬таннього терміну, які вживаються у теоретичному товарознавстві, експертній і комерційній діяльності, логістиці, окремих галузях ви¬робництва і, зокрема, у чинному законодавстві України.
В результаті нами зроблені такі попередні висновки.
1. Маркування у термінологічному і понятійному сенсі – це не си¬нонім інформації, а скоріше її прояв у функціональному аспекті, тоб¬то воно є результатом цілеспрямованої активностi у системі торгове¬льних, виробничих, транспортних та інформаційних відносин “ви¬робник (відправник, продавець) – товар – споживач (отримувач, по¬купець)”.
2. Це підтверджується тим, що більшість проаналізованих нами дефініцій визначають маркування не як діяльність (дію, процес, опе¬рацію), а як результат цілеспрямованої діяльності у вигляді сукупно¬сті зовнішніх атрибутів (тексту, написів, знаків, символів, позначень тощо), функцією яких є ідентифікація товару як об’єкта вищезазна¬ченої системи.
Подібні підходи до трактування “маркування” спостерігаються також в інформаційному законодавстві, про що свідчить аналіз від¬повідних міжнародних і вітчизняних нормативних законодавчих і підзаконних актів. Однак, на наш погляд, чинна законодавча база тлумачення терміну “маркування” не відзначається достатньою сис¬темністю і ґрунтовністю. Кількісно вона включає: 1) всього три Зако¬ни України (ЗУ) щодо маркування окремих видів продукції/товарів (2000-2012 рр.); 2) постанову Кабінету Міністрів України “Про зат¬вердження Технічного регламенту з екологічного маркування” (2011 р.); 3) наказ Держспоживстандарту України “Про затвердження Тех¬нічного регламенту щодо правил маркування харчових продуктів” (2010 р.), 4) низку відомчих наказів вузькоспеціалізованого спряму¬вання (2000-2009 рр.).
Суттєвим кількісним і якісним недоліком ми вважаємо, насампе¬ред, відсутність у цьому переліку таких базових законодавчих актів, як ЗУ “Про захист прав споживачів” (1991), “Про безпечність та які¬сть харчових продуктів” (1997), “Про дитяче харчування” (2006), ос¬кільки у ст. 1. “Терміни та їх визначення” цих законів дефініція тер¬міну “маркування” відсутня (!!!) [3, 5, 6].
Водночас, наприклад, в ЗУ “Про безпечність та якість харчових продуктів” подається термін “неправильно маркований харчовий про¬дукт” з розшифруванням ознак такого маркування (ст. 1), де прямо вказується, що: “Харчові продукти, вироблені в Україні, повинні бути безпечними, придатними до споживання, правильно маркованими та відповідати санітарним заходам і технічним регламентам” (ст. 27). Відповідно до ч. 1 і п.п. 7, 8, 11 ч. 6 ст. 20 цього ж Закону особам, які займаються діяльністю з виробництва або введення в обіг харчових продуктів, забороняється виробляти та/або вводити в обіг небезпечні, непридатні до споживання або неправильно марковані харчові про¬дукти. Тут же сказано, що забороняється також обіг об’єктів санітар¬них заходів, якщо ці об’єкти неправильно марковані (п. 3 ст. 36), а ви¬моги до етикетування харчових продуктів за змістом фактично зво¬дяться до перерахування вимог до маркування (ст. 38) [5]. ЗУ “Про дитяче харчування” (2006) теж не подає дефініції “маркування”, але перелік вимог до етикетування дитячого харчування також зводиться до перерахування вимог до маркування цієї продукції (ст. 11) [6]. У ЗУ “Про захист прав споживачів” передбачена заборона реалізації продукції, у т. ч. імпортних товарів, без маркування національним зна¬ком відповідності (ст. 14), а подання інформації до відома споживачів виробником – у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції (ст. 15) [3].
Подібна колізія є і в Правилах роздрібної торгівлі непродоволь¬чими товарами. Зокрема, у розд. 1 вказано, що забороняється про¬даж товарів, які не мають відповідного маркування (ст. 14), а інфор¬мація про товари подається в супровідній документації, що додає¬ться до продукції, на етикетці, а також маркуванням (!) чи іншим способом (ст. 16). В той же час, у розд. 2, у відповідних главах щодо особливостей продажу окремих груп товарів, прямо зазначено, що “… маркування … товарів передбачає наявність інформації про …” з перерахуванням конкретних маркувальних реквізитів [4].
На завершення слід відзначити, що нормативні акти, у яких тер¬мін “маркування” вживався у сенсі “маркірування”, мають тенденцію до втрати чинності. Так, колишній ЗУ “Про гербовий збір” (1999), який тлумачив маркування як операції з наклеювання марок гербо¬вого збору на оригінали документів, визначених цим Законом (ст. 1), припинив дію ще 01.01.2000 року.
Отже, ретельніший лінгвістичний і змістовний аналіз правничих визначень терміну “маркування”, дозволяє зробити певні висновки.
1. Більшість нормативних актів визначають маркування як резу¬льтат активної виробничої та іншої діяльності у вигляді сукупності зовнішніх атрибутів: слів, написів, знаків, познак, товарних знаків, логотипів, символів, опису товарів і послуг, попереджень, загально¬визнаних у світі клейм і штампів, графічних матеріалів тощо.
2. В окремих актах має місце підміна поняття “маркування” з по¬няттям “маркірування” (п.п. 1, 2, 8, 9 табл. 1.4), тобто ототожнення результату і дії, яка забезпечує результат (етикетування, нанесення, позначення, інформування і т. п.).
3. Крім того, деякі основоположні ЗУ і підзаконні нормативні акти у галузі торгівлі і захисту прав споживачів за відсутності у них дефі¬ніції “маркування” постійно використовують цей термін, а за змістом, фактично здійснюють його ототожнення з термінами “етикетування”, “інформування” тощо.
4. Виходячи з цього, вважаємо можливим і доцільним у подальшо¬му формулювання власного визначення терміну “маркування”.

Список використаних джерел: 1. Полікарпов І.С. Товарна інформація : [підручник] / І.С. Полікарпов, О.В. Шум¬ський. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 616 с. 2. Шумський О.В. Теоретичні аспекти інформаційного забезпечення товарів. – Вісник Львівської комерційної академії / [ред. кол. : Б.Д. Семак, І.В. Донцова, Н.І. До¬манцевич та ін.]. – Львів : Видавництво Львівської комерційної академії, 2011. – Вип. 12. – 82-87. 3. Про захист прав споживачів / Верховна Рада УРСР; Закон від 12.05.1991 № 1023-XII // Редакція від 02.12.2012, підстава 5463-17. – [Електронний ресурс]. – Ре¬жим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1023-12. 4. Про затвердження Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами. – Мінекономіки (з 2005 р.). – Наказ від 19.04.2007 № 104. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1257-07. 5. Про безпечність та якість харчових продуктів / Верховна Рада України; За¬кон від 23.12.1997 № 771/97-ВР. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/771/97-вр. 6. Про дитяче харчування / Верховна Рада України; Закон від 14.09.2006 № 142-V – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/142-16. 7. Про внесення змін до Закону України “Про інформацію” / Верховна Рада Украї¬ни; Закон від 13.01.2011 № 2938-VI. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2938-17.
avatar
Admin
Admin

Сообщения : 129
Дата регистрации : 2014-02-25

Посмотреть профиль http://materialtovarzn.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

Вернуться к началу


 
Права доступа к этому форуму:
Вы не можете отвечать на сообщения